«Всі наші теми  – це інвестиції в майбутнє», – ведуча «Теми дня» Ольга Вакало

Ольга Вакало працює на Запорізькому обласному телебаченні вже понад два десятки років. Починала, як ведуча дитячої програми, а з 1996 року працює журналістом і ведучою соціально-політичних програм. З січня 2018 року – ведуча програми «Тема дня» на UA: ЗАПОРІЖЖЯ.  Про головні теми регіону, місію журналіста Суспільного, чиновників та натхнення – в нашій розмові з Ольгою Вакало.  

Яку мету ставить перед собою программа «Тема дня»?  

– Мета програми – щодня піднімати важливу для регіону тему. Але не просто озвучити чи віддзеркалити тему, як подію чи новину. Сенс того, що на мою думку має бути в «Темі дня», – вивести гостре питання на той рівень обговорення і роздумів, який врешті консолідує суспільство. Тобто інформаційний привід має ставати причиною помізкувати і знайти рішення, яке буде об’єднуючим і дасть ресурс для розвитку громадянського суспільства в регіоні.

Людям потрібні не так новини, як  пояснення новин. Бо новинами – грамотними, неграмотними, збалансованими, не збалансованими – їх бомбардують звідусіль. Відбувається розривання тканини суспільства. Медіа має зшивати  суспільство, це його завдання. Місцеві медіа, які належить олігархам, комусь конкретному (а вони всі комусь належать) не будуть шукати об’єднувальні суспільні теми , бо на цьому не заробиш лайків і грошей. Гроші і лайки збираються на розчубленні. Єдине медіа, яке зацікавлене кревно в тому, щоб консолідувати громаду – це Суспільне.

Це є місія журналіста Суспільного?

– Про  місію Суспільного сказано в засадничих документах: про платформу для діалогу, про майданчик для формулювання сенсів. Місія Суспільного мовника України відрізняється від місії всіх Європейських суспільних мовників своєю першою фразою, першим пунктом, який звучить так: «Захищати свободи в Україні». Жодний суспільний мовник у європейській країні не буде ставити собі це за місію, тому що там свободи захищають відповідні державні інституції. В Росії суспільний мовник теж не буде цього робити, бо там немає свобод. В Україні є свободи, але немає державних інституцій, які системно, послідовно і фахово їх захищають. Свободи порушуються на місцях і звертатися постійно у  Київ за захистом неможливо. Це має робити регіональний суспільний мовник. Тому журналістам Суспільного доводиться брати на себе цю місію, і це записано першим пунктом.

Що на вашу думку відрізняє професійного журналіста?

– Живемо у час, який передбачав Ришард Капусцінський – геній польського репортажу: замість журналістів - media-people. Із вибухом соцмереж кожен і кожна стали медіа-people і все, що відбувається в нашому  житті, відображається у фейсбуці. А але це не медіа, це – спілкування у комфортному для кожного «дискусійному середовищі», теплі ванни із «бульбашками». Журналісти потрібні. На мою думку професійні журналісти відрізняються від медіа-людей так само, як фотохудожники  відрізняються від всіх, хто фотографує на камеру телефону. І телебачення, і радіо, і діджитал мають робити «художники», професіонали. Тобто найліпші, які вміють якісно відібрати і препарувати подію, знають, що таке дизайн інформації, як її подати так, щоб це було на розбудову, на творення, на те, що далі після цього  хочеться жити. Це надскладне завдання. І надзвичайно важливо, щоб Суспільне в регіонах було осередком саме журналістів, а не медіа-людей.

 Як виникає тема для програми?

– По-різному. Зараз ми обираємо разом з новинарями  – відстежуємо гарячі події, які після озвучення у новинах потребують продовження. Як на мене, суспільно-політичне мовлення має не тільки гасити якісь дуже гострі  гарячі теми або знижувати градус протистояння. Воно має піднімати питання, які замовчуються, свідомо чи несвідомо, забуваються, або їх воліють не піднімати, бо вони важкі, складні. А суспільно-політичне мовлення має це робити. Всі наші теми, це ті теми, які комерційно не привабливі. З них сьогодні не можна отримати гроші, але вони є інвестицією в майбутнє. Інвестиція саме в знання своїх прав і свобод, в розбудову держави із сталими міцними інституціями, яка буде потім захищати наших дітей.

Які теми в Запорізькому регіоні є найактуальнішими? 

–  Перша тема в Запоріжжі – екологія. Це обумовлено ситуацію:  в регіоні розташована велика кількість промислових підприємств, які не дуже дотримуються досі не систематизованого екологічного законодавства і системно порушують конституційне право людей на здоров’я, на чисте повітря. Найголовніше, що зараз має робити Суспільний мовник – це підвищувати рівень громадянської грамотності і підтримувати громадянську активність. Тому теми, що беремо до обговорення,  в основному культурно-суспільно-політичні. Завжди викликають інтерес реформи, їхній хід, саботаж, те, як вони відбуваються на місцях. Перш за все  – це реформи, які стосуються кожного безпосередньо: правосуддя, медицина, освіта. Реформа Суспільного мовлення – теж ключова, бо вона дає можливість мати, нарешті, того мовника, який є мовником громади, мовником суспільства, а не олігархів.

Яких тем на телебаченні не має бути?

 – Категорично заборонені, на мою думку, принаймні в нашому регіоні, питання, які розколюють суспільство, ділять на чорне і біле, на «так» і «ні», або/або. Має бути і/і , тобто win-win –принцип позитивної суми, коли один плюс один – триJ. Радикальної протилежності для стикання лобами бути просто не може. Тільки поліфонія. Навіть якщо є протилежність, журналіст – і тут можемо використати слово місія – має знайти третю, або ще кілька точок дотику, дотику саме об’єднавчого. Бо розколоте суспільство не може ні формувати, ні реформувати державу. У 2013-у році гостем нашого ефіру був цікавезний історик Ярослав Грицак, і він тоді сказав, що не можна ставити питання: хто герой – Ленін, чи Бандера, бо ви ніколи не знайдете відповіді. Не можна ставити питань, які розколюють суспільство. Саме такі питання набирають найбільше лайків, бо вони найбільш заряджені і найбільш агресивні. Журналіст Суспільного має так поставити питання, щоб відповідь на нього давала можливість спільно шукати відповідь, знайти дотичні моменти, об’єднати тих, хто має різні політичні погляди.

 Чи існують табу – чого не можна робити і казати в ефірі?

  – Не можна допускати особистих образ – це етичні норми. А табу тільки одне: нічного такого, що ставить під сумнів територіальну цілісність і державний суверенітет  Україні.  Запоріжжя має буквальну близькість і до подій на Донбасі, і до Криму – ми  близькі територіально, ми прифронтова область. Тому ми маємо це питання постійно пильнувати, бути обережними зі словами. Для цього є журналіст, який має це модерувати під час ефіру. Інших заборонених тем немає, як немає цензури. Якщо це з’являється, то про це треба обов’язково сигналити, бо це небезпечні речі.

 Скільки гостей ви можете запросити до ефіру для обговорення теми дня?

 – До карантину – максимально можлива кількість спікерів у студії – троє. Зараз через те, що довелося трохи змінити майданчик – один, максимум два – але тоді без сурдоперекладу (досі в ремонті камера і через цей некомплект залишаємося без мови жестів ) Тому в студії найчастіше тільки один спікер, всі інші записані коментарями, пропозиціями, доповненнями. Це цікавий варіант – доповнювати тих, кого бракує в студії, записами (телефоном, скайпом), сюжетами. Але людям цього замало. Ми стикнулися в новинах із ситуацією, коли люди вимагають прямого ефіру і хочуть прийти всі разом: в тій ситуації  12 різних позицій, але просять хоча б вже шестеро запросити в ефір. Люди кажуть «нам замало сюжету новин, навіть великого сюжету, навіть спецрепортажу, ми не хочемо, щоб у нас не було можливості реагувати на те, що ми почуємо від опонентів». Людям потрібні поліфонічні дискусії, грамотна модерація. Це непросто, але тут в Запоріжжі вміють це робити  – модерувати складні дискусії, там де є конфліктна тема, там де є складне питання і там де передбачаються різні думки, які можна потім вивести на пошук чогось об’єднуючого. Ось це на мене і є суспільно-політичний контент, його головний сенс. Бо контент – це про смисли.

Чи охоче місцеві чиновники йдуть на контакт? 

–  Чиновники готові розглядати ті питання, які їм вдається вирішувати, розв’язувати, які дають їм політичні, неполітичні, інші бонуси. І ми за те, щоб вони це коментували, бо не треба складати враження, що влада нічого не робить. Вона робить  і треба про це говорити. Там, де гострі проблемні питання, де є провали в роботі з різних причин — там вони не хочуть коментувати, не приходять, і починається гра в перекидного. Були часи, коли ми напряму виходили на чиновників – могли зателефонувати представнику влади і домовитись про ефір. Тепер маже всі утворили пресслужби, тільки через них відбувається спілкування, і тому ми навіть не знаємо, чи це дійсно відповідь чиновника, чи то вигадка когось із представників пресслужби, який воліє догодити керівництву на власний розсуд. Місцеві чиновники,  звісно, нас люблять менше, ніж журналістів провладних каналів, у Запоріжжі їм є куди ходити і уникати неприємних і гострих запитань Але все можна: писати до перших осіб, переконувати, що їхня відповідь важлива для наших глядачів/слухачів, не скиглити, а робити. Бо якщо рішення ухвалюється владою, ми маємо бути тим містком, який доносить до влади думку, сигнал, крик SОS або зойк радості. А вона на це реагує. Компроміс можна знайти, бо це наше місто, нам тут жити, нам тут працювати. І компроміс має бути знайдений не в бік замовчування правди, а в бік її пошуку. Варто не ламати і не звинувачувати, а шукати і надихати .

 А які Ваші улюблені теми?

 – Все що стосується України, розбудови, перемоги і того, як люди не опускають руки в абсолютній безвиході,  перемагають цю безвихідь, навіть ціною життя. Але перемагають, і це дає бажання жити. Найскладніше завдання — коли ми не придумуємо якусь солодку мрію, не занурюємося в ілюзію, а вміємо так підійти до реальності, що все одно хочеться жити і розбудовувати. Для мене надважливі теми – про тих, хто воює на передовій, і хто віддає себе у непомітному героїзмі, у щоденній рутинному праці. Для мене дуже важливо, щоб зростало суспільство, зростало саме  в цій консолідації, у вмінні відділити полову від зерна. А цим зерном має бути наша Україна, яка вже виплакана, за яку стільки вже пролито крові, і стільки віддано життів. Мої улюблені теми – там, де і один в полі воїн, де і один може знаходити, як об’єднати і вести далі. Як віруюча людина  шаную соціальну складову християнства,  –  там є дуже потужні і дуже чутливі, чуттєві моменти, які об’єднують і виводять на нові рівні . Тому мої теми –  де є Гуманізм з великої літери, де є Людина з великої літери  і  де є життєствердження.  І мені дуже цікава політика, хоча всі кажуть, що вона брудна. Так, брудна, тому що її такою роблять. Але це класнючий челлендж – зробити політику не брудною справою. А зробити її мистецтвом можливого, цікавою конкуренцією, дискусією, полілогом

А що Вас надихає на ось цю щоденну рутинну працю?

 – В мене в кабінеті стоїть портрет Віктора Чмиленка. Це герой Небесної сотні з Кропивницького краю. Дивовижна людина, три місяці на Майдані. Його не стало – це було 20 лютого. Він виносив поранених, ніс яскраві ноші і був дуже помітною мішенню для снайперів. Портрет Віктора мені подарував його найближчий друг Олексій  – вони побратими, одне ціле, весь час були разом. На портреті Віктор – суцільне життя. І от я дивлюся на нього на роботі. А як їду на роботу проспектом, який перетинає вулиця Гончаренка (колишня Панфіловцев)  – дивлюся на фото Міши Гончаренка, молодого хлопця, нашого земляка, який загинув на Донбасі. Недавно мені випало бути свідком розмови священика із батьками  тих, хто загинув під час АТО. Вони у  своєму горі не знають, як жити далі. А священик їм каже: «А нам треба жити тепер за ваших дітей. Вам треба розуміти, що вони пішли, що вони там чекають, щоб у нас тут вийшло». Тому маємо вже не тільки за себе жити, а й за тих , хто віддав за нас своє життя. І коли ти от так підходиш, і от так робиш, то в тебе з’являються сили. Я відчуваю  відповідальність перед загиблими. Я розумію, що нам позичили це життя для того, щоб ми тут зробили Україну. І тому я на Суспільному.

Дивіться «Тему дня» на каналі UA: ЗАПОРІЖЖЯ щоденно по буднях о 19:20.